Пам’яті легендарного командира Віталія Баранова (позивний «Біба»)

Фейсбук-стрічка рясніє повідомленнями про несподівану смерть командира, кіборга Віталія  Баранова із позивним “Біба”. Воїн керував десантниками з 2014 року, тероборонівцями – після повномаштабного вторгення РФ, захищав Донецький аеропорт, а з 2022-го брав участь у боях на півдні та сході України. Помер легендарний командир від зупинки серця 8 жовтня.

Ще тиждень тому він вітав побратимів та посестер із Днем захисників та захисниць і бажав сили та витримки на шляху до Перемоги. Він завжди стояв на тому, що ця війна має закінчитися лише Перемогою України.

«Віталій Баранов, Біба – легендарний кіборг, десантник. Бої за Донецький аеропорт та Піски у 2014 році. Коли почалося повномасштабне вторгнення – для тебе не стояло питання: куди бігти, що робити, ти знав, як потрібно захищатися і навчав інших. Саме Віталій очолив створений на Лаврській батальйон територіальної оборони. А далі – звільнення Київщини, бої на Півдні, згодом – на Сході. Ти пройшов довгий шлях і став прикладом для усіх навколо. Тебе поважали побратими, та й я сам чув, як вони щиро називали тебе «батьою». Важка втрата для всіх нас. Спочивай з Богом, друже! Вічна памʼять», – написав експрезидент України Петро Порошенко.

“Мій добрий друже, мій золотий Біба. Людина, про яку можу розповісти кілька десятків теплих і хороших історій. День нашого знайомства. Був березень 2015. Після боїв за Аеропорт, ти — комбат 90 батальйону. Весь час жартуєш: дали мені батальйон десантників, а я — сапер. Ми приїхали посеред ночі до тебе в хату у Водяному і говорили про війну, звісно ж, але більше про те, як ти любиш родину, про те, що треба займатися солдатами і тоді вони, вчорашні мобілізовані, будуть воювати і повернуться живими. Після цього ми стали друзями. Якщо у тебе був звʼязок, то ти брав трубку і казав: «Біба, да». Я так іноді і казала на тебе «Бібада»). Ми знов приїхали в гості влітку, у Водяне, село під Донецьком, яке весь час обстрілювали, і смажили шашлики. По дорозі туди ми купили тобі на заправці якогось зайця, здається, синього, який тримав в руках сердечко. На сердечці було написано «Биба 90», здається. Ти зберіг цього нашого зайця.

“Покажи моїх мінометників, вони – красавчики, потім до рвп зайдете.” Ми любили знімати 90 бат. Коли командир любить своїх бійців і хоче, аби їх бачили, то воно і знімати легше і веселіше. А ти любив цю дивну компанію. Я завжди захоплювалась тим, з яким теплом і любовʼю ти говориш про дружину. Яка вона в тебе сильна. Як ти скучаєш за родиною. Я була щаслива, коли ти нас познайомив. А потім, коли зайшли в Катюжанку і окупанти намагалися грабувати ваш дім, твоя дружина позорила їх і прогнала. Я навіть не уявляю, як тоді боліло твоє велике серце за те, що вона там.

Я згадую ці історії, перераховую зустрічі, розказую про ці безкінечні розмови та обійми. І не можу повірити, що твоє добре серце все це не витримало. У страшній новині про те, що твоє серце зупинилося, я посміхаюсь кожній згадці, я радію, що обіймала тебе щоразу як бачила. Що навіть зараз взяла у відрядження футболку, яку ти подарував колись. І хоча вранці я кричала, що “Біба, ніііі!” Я знаю, що Біба, да. Назавжди мій друг. Смерть нездатна цього змінити”, – написала військова кореспондентка Наталя Нагорна.

“Не дивлячись на пройдене пекло бойових завдань, покладених на нього і його незламні духом підрозділи, у яких служив командиром від початку війни з далекого 2014-го підполковник Віталий Баранов, «Біба» міг зберегти свій внутрішній спокій, бадьорість, незламність духу та непідробність любові до рідної землі. Коли почалося повномасштабне вторгнення рашистів – пішов на фронт і був командиром 206-го батальйону ТРО ЗСУ, 241-і бригади ТРО ЗСУ. Цей підрозділ пишався своїм бойовим командиром і виконував надважкі завдання на сході і півдні України. Завжди, коли ми бачились, я дивувався його спокою, помірності і виваженості, бо знав, через який пекельний шлях пройшов цей командир. Справедливий, дуже вимогливий, справжній Друг із добрими очима батька, які часто його видавали, бо набиралися сліз, коли була біль втрат братів з його підрозділу. Вчора підполковник Віталій Анатолійович Баранов був відкликаний з земного життя до вічного, відірвавши шматок мого серця”,  – написав капелан Анатолій Кушнірчук.

У численних інтерв’ю  легендарного командира читаємо про його позицію щодо війни та Перемоги.

“Як закінчити війну? Однозначно має бути наша перемога. Ніяких перемовин і поступок. Свої території потрібно відвойовувати. Але на це потрібні час і зміцнена армія”,  – казав Віталій Баранов.

Разом із тим він наголошував, що в армії має бути й міцний тил.

“Кожний захисник України має бути забезпечений соціальним пакетом. Дружин загиблих до кінця життя потрібно забезпечити пенсією, а дітей – можливістю навчатися в будь-якому вищому закладі країни і безкоштовно влаштуватися на перше місце роботи після того. Опікуватися здоров’ям пораненого бійця чи того, що захворів під час служби, держава має постійно. А не кидати напризволяще, як тільки людина звільнена по інвалідності. Досить часто ми зараз бачимо, як захисники Батьківщини змушені вирішувати свої проблеми самостійно, звертаючись до волонтерів та друзів, збираючи гроші на дороге лікування, хоча хвороби буди набуті під час служби, чи напряму пов’язані з бойовими діями”, – відзначав бойовий командир.

Також, наголошував “Біба”, в Україні має діяти державна програма, яка передбачає для всіх, хто пройшов війну, щопівроку роботу з психологом.

“Це вкрай необхідно, щоб запобігти самогубствам колишніх військових, попередити можливі конфлікти на мирній території за їхньої участі. Потрібно змінювати ставлення до такої співпраці у самих бійців. Бо до цих пір більшість вважає: якщо ти ідеш до спеціаліста, психолога чи, не дай Боже, до психіатра, то ти хворий. Це не так. Робота з ними – на упередження можливих ситуацій”, – говорив він.

До слова, Віктор Баранов не любив, кого його називали “кіборгом”.

“Кіборги? Не зовсім слушне порівняння. Адже це роботи, запрограмовані на якусь окрему задачу, а ми керувалися почуттям людської гідності,бажанням відтіснити ворога із цього клаптика рідної землі. Хоча, коли дізналися, як нас називають противники, відчували гордість, адже це фактично означає непереможний, незламний”, – не приховував задоволення комбат.  

Цікаво, що свій позивний — Біба —  він взяв на честь улюбленого футболіста з київського “Динамо”.

“Чому Біба? – питають мене. Був такий футболіст у київському “Динамо”. А я з дитинства у футбол грав, переймався грою Андрія Біби, і в школі мене стали кликати Біба. Так це псевдо перейшло у військове училище. Я до нього звик. На війні знадобилося. Так побратими мене й охрестили”.

Нині побратими, посестри, колеги, друзі, знайомі – тисячі людей віддають шану комбату, дякують за службу, мудре слово та підтримку. Вірять, що відтепер легендарний командир “кіборгів” захищатиме їх з неба.

Честь. Вічна шана і слава Герою!

Фото: Фейсбук Віталій Баранов, 206 батальйон територіальної оборони ЗСУ